Тканина та нитки

Для виготовлення рушника брали шмат цілого полотна потрібної довжини. Полотно ні в якому разі не зшивали, бо це означало б перерубану дорогу життя, Ширина рушника визначалася шириною ручного ткацького верстата - 30 - 40 см. За довжиною рушник кратний людському зростові: 150 - 180 см на Поділлі, 300 - 350 см (київські, черкаські, полтавські рушники). Рушники, які мали спеціальне призначення, буди значно довшими. На весіллі, коли зупиняли святковий поїзд і вимагали викуп за молоду ("перейми") довгими (до 12 м) рушниками перетинали дорогу. На довгих рушниках (до 12 м) опускають домовину до ями, провождаючи людину в останню путь.

Лляне полотно м'яке, мае дрібну клітинку, сірувато-охристі відтінки, а конопляне - жорсткіше, зеленувато-сірих відтінків.

Для рушників ретельно готували і вишивальні нитки. У XIX ст. вишивали лляними, конопляними й вовняними нитками ручного виробництва. Нитки пряли з вичесаних волокон льону чи коноплі, намагаючись робити тонку й рівну нитку. Потім нитки білили, фарбували, натирали воском чи жиром.

Нитки для вибілювання золили в діжках-"зільницях". У діжку складали намотані нитки, пересипали попелом із спалених дров і заливали окропом. Луг, що утворювався в діжці, поступово вибилював нитки. Потім нитки полоскали у чистій воді й висушували на сонці чи на морозі. У вишивці такі білі нитки часто комбінували із сірими чи зеленуватими небіленими.

Нитки фарбували природними барвникам: відварами кори дуба, гілок та ягід бузини й брусниці, лушпинням цибулі тощо.

Відвар шишок вільхи. дубових жолудів та бузини давав чорний колір, кори дуба і вільхи - темнокоричневий, кори каштана - світлокоричневий. Відварюючи квіти нагідок і лушпиння цибулі одержували золотисто-жовтий колір. Замочування нитки у розчині лугу, отриманого від спаленої соломи гречки, надавало ниткам світло-вохристого ("пшеничного") кольору.

Інтенсивний жовтий колір отримували від запікання в тісті ниток, намочених у конопляній олії. Нитки, пофарбовані в таких спосіб, називались заполоччю, пізніше ця назва поширилася на всі вишивальні нитки.

Для одержанні червоного кольору використовували ягоди брусниці, кора крушини - синюватий колір, дрік - зелений.

Насичений червоний колір отримували з барвників тваринного походження, які виробляли з личинок червеця (у нас) або кошенілі в тропіках. З висушених личинок робили порошок, який був надзвичайно дорогий.

Із середини XIX ст. стали користуватися привозними бавовняними, вовняними, металевими, шовковими нитками, бісером. Для надання більшої ошатності у вишивку вводили золоту та срібні нитки, металеві пластини ("лелітки").

Найкращими для вишивання вважаються шовковi нитки. Сировиною для цих ниток є тоненькі павутинки кокона шовкопряда. які досягають довжини до 2 м. Ці нитки були привозними і коштували дорого. Їх вживали виключно для виконання найдорожчих речей.
Вовняні нитки теж цінувались досить високо. Вони, як і шовк. тваринного походження, мають енергетичну "пам'ять". Вовняні нитки для вишивання найбільше використовувалися на Поділлі, Буковині, Карпатському регіоні. За вовнями йдуть нитки лляні та конопляні. Найменш цінними вважалися бавовняні нитки ("вата"). Проте вони були дешевшими і доступнішімі й поступово стали застосовуватись досить широко. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. На відміну від спокійних кольорів природних ниток, яскраві кольори акрилу роблять традиційні українські узори неприродніми, кричущими і навіть агресивними.